rostyle_png

Машина часу 3



Третя і, ймовірно, остання частина серії "Машина часу", в якій я порівнюю старі і нові знімки Білої Церкви. Перша частина була опублікована ще в 2011 році, друга - в 2014. Цього разу джерелом ретро-знімків стала спільнота "Біла Церква Історичне Фото" у Facebook. Дякую її адміністратору Олександру Муляру за прекрасну колекцію архівних фотографій у хорошій якості.

Окрема подяка Євгену Анатолійовичу Чернецькому, кандидату історичних наук, завдяки цікавій і змістовній розмові з яким в даній статті будуть не лише фото, а й цікаві факти про висвітлені об'єкти.

Отже, як змінилась Біла Церква за останні десятиліття? Що стало краще, а що гірше? Запрошую вас до "машини часу".

1. Почнемо з річки Рось. Такими можна було побачити її береги з Замкової гори в середині минулого століття. В той час звідси видно було два повороти Росі, а також місце, де зараз знаходиться відомий містянам острів Дитинства, штучно створений в кінці 70-х років на заболоченій місцевості.


Згодом на горизонті з'явилось місто, на берегах - приватні будинки. Через те, що береги заросли деревами, здається, що кут зору став нижчим. А ще цікавим є те, як виріс будиночок зліва на фото :)


Поєднаємо. На якому березі хотіли б жити? :)


2. Те ж саме місце зйомки, вид на центральний пляж.


2016 рік.


Так схоже, ніби торнадо пройшов :)


3. А тепер поглянемо на те місце, де ми тільки що стояли. Вид на Замкову гору, приблизно 1959 рік, будівництво мосту через Рось.


В 2016 костел Іоана Хрестителя сховався за деревами, і вже три роки, як "виросла" церква Георгія Побідоносця. До речі, роботи з інтер'єром в цьому храмі ще тривають і закінчаться щонайменше через два роки, але вже зараз можна потрапити на екскурсію, подивитись на хід розпису, дізнатись про історію будівництва, про археологічні знахідки Замкової гори, а також заглянути в майбутній музей, що знаходиться на підземному поверсі церкви.


4. І на попередньому ретро-знімку і на цьому добре видно, що на початку 1960-х стан костелу був жахливий. На той час була зруйнована частина даху і вибиті вікна, через що всередину потрапляли атмосферні опади. В цьому ж десятилітті були проведені перші відновлювальні роботи даху, але справжня реставрація цієї прекрасної будівлі часів Браницьких почалася лише в 70-х роках.


Сучасний вигляд. Нині в костелі Іоана Хрестителя знаходиться органна зала та виставка-продаж живопису, а у вихідні дні проводяться католичні богослужіння.


5. Рухаємось далі до Соборної площі, яка раніше була площею Волі, а всього біля 30 років тому тут взагалі площі ніякої не видно було.


Кільцева розв'язка і поворот праворуч з'явились тут відносно недавно - у 80-х роках, коли виникла необхідність продовжити до площі Перемоги тролейбусний маршрут від станції Роток, який до цього закінчувався на перехресті з вулицею Павліченко.


Хлопці, здається, не розуміють що відбувається і як їм доїхати на Леваневського :)


6. Інший ракурс того ж місця.


По центральній вулиці проїзд було заборонено, тепер обмежений лише для вантажних автомобілів. Небо заснувало павутиння.


Процес зміни ландшафту.


7. Як бачимо, за відсутності "круга" проїзд з вулиці Ярослава Мудрого в сторону Леваневського здійснювався біля райдержадміністрації, де зараз парковка.
На задньому плані - Спасо-Преображенський собор, збудований в 1833-1839 роках. Занедбаний ззовні, всередині він зберігся непогано, адже використовувався як міський архів. Виділити кошти на реставрацію церкви в радянські часи було, м'яко кажучи, проблематично, тому в такому стані собор знаходився досить довго. Церковній общині цю пам'ятку архітектури повернули лише в 1989 році.


Сьогодні тут пішохідна зона, а собор з 1994 є центром Білоцерківської єпархії. Цікаво, що в часи Браницьких інтер'єр церков прикрашався не розписом, а картинами із зображеннями святих. Тобто той інтер'єр Преображенського собору, який ви зараз можете побачити - це перший розпис в історії даної споруди.




8. Палац культури Сільмаш було збудовано в 60-ті роки XX століття. Будівництвом цієї споруди, а також міськвиконкому, було зруйновано первинний задум архітекторів міста, який заключався в тому, що Торгова площа була замкнута по периметру, але до самого БрУМу підходили три прямі вулиці: Богдана Хмельницького, Леся Курбаса та Шолом-Алейхема. Остання й була відрізана, ставши тупиком.
На фото - 1970 рік. Це вже новий фасад, будинку, відновленого після пожежі. Рекламують лише комунізм, за склом якісь поважні гості параду, скрізь прапорці, діти, свято.


2016й. Реклама, реклама, а також реклама і два мертвих годинника.


"Дивись вперед і не оглядайся. Майбутнє без комунізму ще страшніше, ніж ми думали, дєвочка".


9. Початок XX століття. Місце зйомки - Замкова гора. Зліва - Преображенський собор з дзвіницею, по центру і праворуч - Білоцерківська гімназія.


В сучасному знімку з'являється центральний корпус, але зникає дзвіниця.


Центральний корпус Білоцерківського національного аграрного університету було збудовано ще в довоєнні роки (1920-30ті), він гармонійно доповнив собою комплекс споруд університету. Враховуючи, що дзвіниця була зруйнована тільки в 50-х роках, до того часу вид в сторону міста був дуже гарним.


10. Будинок купця Таубіна - це пам'ятка архітектури кінця XIX століття. Як і більшість інших пам'яток за Радянського Союзу знаходився в не найкращому стані. На фото - початок 80х.


Нинішній стан будинку більше ніж задовільний. Ще пару років тому тут був філіал Київського національного університету культури і мистецтв. Але в 2014 в будівлі відкривається ресторан швидкого харчування "Золотий вареник" що входить до мережі ресторанів "Батьківська хата" - власності ректора вищезгаданого університету. Декоративний вареник і назву швидко прибрали, бо це було занадто для історичної будівлі, залишили лише назву мережі і на задній стороні два яскраво-червоних "чебурека". Вже два роки як приміщення виставлено на продаж, хоча ресторан продовжує працювати.




11. Ще одна пам'ятка архітектури - житловий будинок по вулиці Богдана Хмельницького 1/7 (на Торговій площі).


Отакі зміни.


12. Вулиця Гагаріна, орієнтовно 60ті роки. В той час площа Шевченка була вулицею Шевченка і перетиналась з вулицею Ярослава Мудрого. На задньому плані ще немає будівлі перукарні, якою намагались закрити двори тих будинків. У роки війни там знаходився штаб гестапо, а до цього, швидше за все, й НВКД. Саме в цих дворах, а також в інших поряд з Торговою площею, можна сказати, знаходиться місцевий "Бабин Яр". Актуальним є питання створення пам'ятника, присвяченого жертвам масових розстрілів під час окупації.


Такий вигляд вулиця мала влітку 2016 року.


13. Колись у Білій Церкві, як і в інших нормальних містах, був свій великий автовокзал. Багато років це був чи не єдиний спосіб виїхати в Київ, альтернативою могла стати лише електричка.


Але місце для нього обранно було не найкращим чином - на самому виїзді з міста. Ще на початку 90-х років автовокзал працював, але поступово втратив актуальність, а з появою маршруток взагалі припинив роботу. Нині в малих приміщеннях оселились підприємці, а фасад став "філіалом" Прип'яті в Білій Церкві.


"Привиди" з 1983го.


14. Перший залізничний вокзал у Білій Церкві був збудований в 1870х роках. місце було обрано не випадково, а з прив'язкою до складів Браницьких, що знаходяться неподалік. Будівля вокзалу була майже повністю зруйнована в роки Другої світової війни, і вже в післявоєнні роки відбудована у новому вигляді. На фото - 1983 рік.


В 2000х, коли стан справ в Укрзалізниці під керівництвом Георгія Кирпи почав стрімко покращуватись, було проведено капітальний ремонт багатьох вокзалів по всій Україні. Незабаром справа дійшла і до білоцерківського залізничного воклалу.


15. Весняний паводок на Росі. Найвища споруда на горизонті - Преображенський собор (до речі, його висота - біля 40 метрів, і це більше, ніж висота костелу).


Було краще - без варіантів...


16. Будинок художньої творчості та вулиця Богдана Хмельницького, початок 80х.


Все те саме, тільки кольорове :)


17. Будинок по вулиці Богдана Хмельницького, 10/1, також початок 80х.


Жодного дерева, зате балкон із пластику.




18. 80-ті, новозбудована багатоповерхівка по бульвару Олександрійському, 77, а ближче до Водопійної ще стоять приватні будинки.


Сучасний вигляд.


І колаж для порівняння фасадів.


19. Створення пам'ятного знаку "Літак" було лише частиною запланованого благоустрою цього району. Крім нього тут планувалась іще площа і набережна.


І знову прорахунок з місцем. Пішоходів тут майже немає, а День повітряних сил святкується в Гайку, біля пам'ятника Т-16. Останній факт зумовлений ще й тим, що на цьому місці встановлений винищувач, а в Білій Церкві завжди базувалась важка авіація, тому місцева авіаційна спільнота просто не прийняла даний пам'ятник.


В 2016 році поряд з літаком закінчено будівництво житлового будинку і поряд починається будівництво іншого. Це має суттєво посприяти благоустрою території навколо пам'ятника. Але на сьгодні стан конструкції вже аварійний і, швидше за все, його колись доведеться демонтувати.


20. 1970 рік, встановлення пам'ятного знаку "Танк" на честь подвигу Турчанінова, який, вважається, першим в'їхав у місто під час визволення Білої Церкви від фашиських загарбників. Мабуть всі знають, що цей танк виїжджав на постамент своїм ходом, після чого було злито паливо і заварені люки. Тобто, встановлено абсолютно робочий екземпляр.


Сучасний вигляд площі Перемоги.


21. 70ті роки, площа, яку всі в місті називають Вокзальною, хоча вона такою не є. Праворуч - готель "Будинок приїжджих", на першому поверсі якого міжміські телефони-автомати. Ліворуч - перший в Білій Церкві висотний житловий будинок з ліфтом, на першому поверсі - магазин "Мелодія" (в 90х - "Берегиня", в 2000х - "Ельдорадо", нині - "АТБ"). Мета цього всього зазначена на даху.


Сьогодні, ідучи алеєю по бульвару, ви підходите до "Вокзальної" і бачите ось це. Оновлений сучасний вигляд житлового будинку нівелюється подвійним рекламним бордом, без якого вид на площу був би значно... Просто був би, бо зараз його нема взагалі. Мета тепер незрозуміла :)


22. Досить цікава історія з пам'ятником Петру Запорожцю. В рамках декомунізації в 2016 році стало питання про його знесення, адже ця людина вважається соратником Леніна, революціонером і борцем за права трудящих. Але, якщо розібратись, то все виглядає не так однозначно. Візьмемо хоча б той факт, що Петро Запорожець помер в ще 1905 році, задовго до революції. А права трудящих - це те, що треба відстоювати у всі часи, незалежно від партійних ідеалів.
На місці нинішнього базару на цій ділянці бульвару планувалось спорудження будівлі виконкому міста і пам'ятник мав стояти саме навпроти нього. Чому ж тоді білоцерківці обрали саме Запорожця, який до міста відношення не має і чиї заслуги перед революційним рухом хоч і є, але значно менші, ніж у багатьох інших? Як зазначає Євген Анатолійович Чернецький, це, по суті, була сама перша хвиля декомунізації Білої Церкви, як би дивно це не звучало. Була обрана сама нейтральна постать, людина, руки якої не були в крові, як, наприклад, в Урицького, який навчався в Білій Церкві, але йому дісталась лише вулиця, хоча міг би стояти і пам'ятник. В такому ракурсі знесення цього пам'ятника втрачає логіку.
Це ідейна сторона, а ще є сторона мистецька. Автор пам'ятника Петру Запорожцю - відомий скульптор, режисер, сценарист і драматург Іван Кавалерідзе. Його ювілеї відзначає навіть ЮНЕСКО. Пам'ятник виконаний у стилі кубізму і є цінним спадком видатного скульптора.


Мало хто знає про все вищезазначене, люди не дуже люблять розбиратись в історії, тому на постаменті сліди фарби, а саме існування пам'ятника поки під питанням.


Якщо ж повернутись до нашого порівняннся старого/нового, то основна зміна - поява високої офісної будівлі. Площа трохи позаростала кущами і деревами, але в цілому без суттєвих змін.


23. А це вхід до парку Олександрія в 50ті роки XX століття.


На колонах встановлені погруддя Тарасу Шевченку та Олександру Пушкіну, які свого часу відвідували Білу Церкву.


24. Той рідкісний випадок, коли на старому знімку дерев більше, ніж на сучасному. 1960ті роки, парк Олександрія, "Руїни" (хоча в лапки можна й не брати, руїнами це і було в той час).


Сучасний вигляд.


І ще одне поєднання часів.


Роки йдуть, все навколо нас змінюється. Одні й ті ж самі події і речі в різні часи сприймаються по-різному, щось руйнується, а щось створюється, одне дозволяється, інше забороняється. В усьому цьому важливо не забувати свою історію, вивчати її, цінувати неповторність, і зберігати для нащадків.


... - (Анонимно)
Спасибо за отличную подборку. И за уйму проделанной работы. На фото - город моей бабушки и молодой мамы. Вот бы еще увидеть фото конца 80-х - уже мое детство.
Город практически не изменился, но, к сожалению, это не говорит о том, что берегли его историю, скорее о том, что на город стало всем наплевать.
Не могу согласиться с тем, что всем наплевать, все таки в последнее время достаточно много сдвинулось с места, увеличен бюджет развития, постепенно улучшается благоустройство. Все не быстро, т.к. есть много проблем, как финансовых, так и исполнительных, но ситуация меняется. Медленно, но меняется.
Будем надеяться!))) Как-то ехала в маршрутке и в районе Вокзальной (кстати, она всегда называлась площадь Запорожца)услышала разговор двух молодых людей о том, что вот бы вернуться в СССР и посмотреть, как выглядела Вокзальная в те далекие доисторические времена)) Я им и сказала - уберите борды, ларьки, мусор, и будет вам Вокзальная времен Советского Союза))Ничего не поменялось за 30 лет точно.